Вторая книга Царств | 2 Samuel | שמואל ב, Глава 14

1
И заметил Иоав, сын Саруи, что сердце царя обратилось к Авессалому.
Иоа́в, сын Церуи́, понял, что мысли об Авессаломе не оставляют царя,
Иоав, сын Саруи, знал, что сердце царя тоскует по Авессалому.
А Йоав, син Церуї, пізнав, що цареве серце прихилилося до Авесалома.
Joab son of Zeruiah knew that the king"s heart longed for Absalom.
וַיֵּדַע יוֹאָב בֶּן־צְרֻיָה; כִּי־לֵב הַמֶּלֶךְ עַל־אַבְשָׁלוֹם׃
2
И послал Иоав в Фекою, и взял оттуда умную женщину и сказал ей: притворись плачущею и надень печальную одежду, и не мажься елеем, и представься женщиною, много дней плакавшею по умершем;
и приказал привести из Теко́а мудрую женщину. «Притворись, словно у тебя траур, — сказал он ей, — надень траурную одежду, не умащайся, чтобы выглядеть, как будто ты уже много дней оплакиваешь умершего.
И Иоав послал в Текоа, чтобы привести оттуда мудрую женщину. Он сказал ей: — Притворись плачущей. Оденься в траур и не умащай себя благовониями. Веди себя как женщина, которая провела много дней, оплакивая умершего.
І послав Йоав до Текої, і взяв звідти мудру жінку, та й сказав до неї: Удавай жалобу, і вберись у жалобні шати, і не намащуйся оливою, і будеш, як та жінка, що багато днів у жалобі за померлим.
So Joab sent someone to Tekoa and had a wise woman brought from there. He said to her, "Pretend you are in mourning. Dress in mourning clothes, and don"t use any cosmetic lotions. Act like a woman who has spent many days grieving for the dead.
וַיִּשְׁלַח יוֹאָב תְּקוֹעָה, וַיִּקַּח מִשָּׁם אִשָּׁה חֲכָמָה; וַיֹּאמֶר אֵלֶיהָ הִתְאַבְּלִי־נָא וְלִבְשִׁי־נָא בִגְדֵי־אֵבֶל, וְאַל־תָּסוּכִי שֶׁמֶן, וְהָיִית כְּאִשָּׁה, זֶה יָמִים רַבִּים, מִתְאַבֶּלֶת עַל־מֵת׃
3
и пойди к царю и скажи ему так и так. И вложил Иоав в уста ее, что сказать.
Ты войдешь к царю и скажешь ему следующее…» И Иоав научил ее, что нужно сказать.
Пойди к царю и скажи ему эти слова. И Иоав научил ее, что нужно сказать.
І прийдеш ти до царя, та й скажеш до нього таке то слово. І Йоав поклав ці слова в її уста.
Then go to the king and speak these words to him." And Joab put the words in her mouth.
וּבָאת אֶל־הַמֶּלֶךְ, וְדִבַּרְתְּ אֵלָיו כַּדָּבָר הַזֶּה; וַיָּשֶׂם יוֹאָב אֶת־הַדְּבָרִים בְּפִיהָ׃
4
И вошла женщина Фекоитянка к царю и пала лицем своим на землю, и поклонилась и сказала: помоги, царь, [помоги]!
Женщина пришла к царю, поклонилась и бросилась перед ним ниц: «Помоги мне, царь!» —
Когда женщина из Текоа вошла к царю, она пала на свое лицо и, поклонившись, сказала ему: — Помоги мне, о царь!
І говорила та текоїтянка до царя, і впала на обличчя своє на землю, і вклонилася та й сказала: Поможи, царю!
When the woman from Tekoa went to the king, she fell with her face to the ground to pay him honor, and she said, "Help me, O king!"
וַתֹּאמֶר הָאִשָּׁה הַתְּקֹעִית אֶל־הַמֶּלֶךְ, וַתִּפֹּל עַל־אַפֶּיהָ אַרְצָה וַתִּשְׁתָּחוּ; וַתֹּאמֶר הוֹשִׁעָה הַמֶּלֶךְ׃
5
И сказал ей царь: что тебе? И сказала она: я [давно] вдова, муж мой умер;
«Что у тебя за дело?» — спросил царь. «Я вдова, мой муж умер, —
Царь спросил ее: — Что у тебя за беда? Она сказала: — Увы, я вдова, мой муж умер.
І сказав до неї цар: Що тобі? А та відказала: Та я жінка вдова, а чоловік мій помер.
The king asked her, "What is troubling you?" She said, "I am indeed a widow; my husband is dead.
וַיֹּאמֶר־לָהּ הַמֶּלֶךְ מַה־לָּךְ; וַתֹּאמֶר, אֲבָל אִשָּׁה־אַלְמָנָה אָנִי וַיָּמָת אִישִׁי׃
6
и у рабы твоей {было} два сына; они поссорились в поле, и некому было разнять их, и поразил один другого и умертвил его.
и у меня, рабы твоей, было два сына. Однажды в поле они подрались, и никто не разнял их. Один ударил другого и убил его.
У твоей служанки было два сына. Они подрались друг с другом в поле, где не было никого, чтобы их разнять. Один из них поразил другого и убил его.
А в невільниці твоєї двоє синів. І посварилися вони обидва в полі, а рятівника між ними не було, і вдарив один одного, та й убив його.
I your servant had two sons. They got into a fight with each other in the field, and no one was there to separate them. One struck the other and killed him.
וּלְשִׁפְחָתְךָ שְׁנֵי בָנִים, וַיִּנָּצוּ שְׁנֵיהֶם בַּשָּׂדֶה, וְאֵין מַצִּיל בֵּינֵיהֶם; וַיַּכּוֹ הָאֶחָד אֶת־הָאֶחָד וַיָּמֶת אֹתוֹ׃
7
И вот, восстало все родство на рабу твою, и говорят: "отдай убийцу брата своего; мы убьем его за душу брата его, которую он погубил, и истребим даже наследника". И так они погасят остальную искру мою, чтобы не оставить мужу моему имени и потомства на лице земли.
Тогда весь род ополчился на твою рабу и требует: "Выдай нам братоубийцу! За то, что он убил своего брата, мы убьем его самого! Заодно избавимся от наследника!"Погасят они мой последний уголек — не оставят моему мужу ни имени, ни потомка на земле».
И вот, против твоей служанки поднялся весь клан; они говорят: «Выдай того, кто поразил своего брата, и мы предадим его смерти за жизнь его брата, которого он убил, пусть даже так мы истребим и единственного наследника». Они погасят последний уголек, который у меня остался, и не оставят моему мужу на лице земли ни имени, ни потомка.
А ось увесь рід устав на невільницю твою та й кажуть: Видай убійника свого брата, і ми вб"ємо його за душу його брата, якого він убив, і вигубимо також спадкоємця. І погасять вони останню іскру мою, яка позосталася, щоб не лишити моєму чоловікові ані ймення, ані нащадків на поверхні землі...
Now the whole clan has risen up against your servant; they say, "Hand over the one who struck his brother down, so that we may put him to death for the life of his brother whom he killed; then we will get rid of the heir as well." They would put out the only burning coal I have left, leaving my husband neither name nor descendant on the face of the earth."
וְהִנֵּה קָמָה כָל־הַמִּשְׁפָּחָה עַל־שִׁפְחָתֶךָ, וַיֹּאמְרוּ תְּנִי אֶת־מַכֵּה אָחִיו, וּנְמִתֵהוּ בְּנֶפֶשׁ אָחִיו אֲשֶׁר הָרָג, וְנַשְׁמִידָה גַּם אֶת־הַיּוֹרֵשׁ; וְכִבּוּ, אֶת־גַּחַלְתִּי אֲשֶׁר נִשְׁאָרָה, לְבִלְתִּי שׂוֹם־ (שִׂים־) לְאִישִׁי שֵׁם וּשְׁאֵרִית עַל־פְּנֵי הָאֲדָמָה׃
8
И сказал царь женщине: иди спокойно домой, я дам приказание о тебе.
«Иди домой, — сказал ей царь, — я распоряжусь о твоем деле».
Царь сказал женщине: — Иди домой; я распоряжусь о тебе.
І сказав цар до тієї жінки: Іди до свого дому, а я накажу про тебе.
The king said to the woman, "Go home, and I will issue an order in your behalf."
וַיֹּאמֶר הַמֶּלֶךְ אֶל־הָאִשָּׁה לְכִי לְבֵיתֵךְ; וַאֲנִי אֲצַוֶּה עָלָיִךְ׃
9
Но женщина Фекоитянка сказала царю: на мне, господин мой царь, да будет вина и на доме отца моего, царь же и престол его неповинен.
Женщина из Текоа сказала: «О господин мой, царь! Пусть на меня ляжет вина за это и на род отца моего, а царь и престол его — неповинны!» —
Но женщина из Текоа сказала: — Господин мой, царь, пусть позор ляжет на меня и на семью моего отца, а царь и его престол будут невиновны.
І сказала та текоїтянка до царя: На мене, пане мій царю, той гріх, та на дім мого батька, а цар та трон його невинні.
But the woman from Tekoa said to him, "My lord the king, let the blame rest on me and on my father"s family, and let the king and his throne be without guilt."
וַתֹּאמֶר הָאִשָּׁה הַתְּקוֹעִית אֶל־הַמֶּלֶךְ, עָלַי אֲדֹנִי הַמֶּלֶךְ הֶעָוֹן וְעַל־בֵּית אָבִי; וְהַמֶּלֶךְ וְכִסְאוֹ נָקִי׃
10
И сказал царь: того, кто будет против тебя, приведи ко мне, и он более не тронет тебя.
«Если кто‑нибудь заговорит с тобой об этом, приведи его ко мне, и он не потревожит тебя более», — сказал царь.
Царь ответил: — Если кто-нибудь скажет тебе что-либо, приведи его ко мне, и он больше тебя не тронет.
І сказав цар: Того, хто буде говорити на тебе, приведеш його до мене, і він більш уже не займе тебе.
The king replied, "If anyone says anything to you, bring him to me, and he will not bother you again."
וַיֹּאמֶר הַמֶּלֶךְ; הַמְדַבֵּר אֵלַיִךְ וַהֲבֵאתוֹ אֵלַי, וְלֹא־יֹסִיף עוֹד לָגַעַת בָּךְ׃
11
Она сказала: помяни, царь, Господа Бога твоего, чтобы не умножились мстители за кровь и не погубили сына моего. И сказал {царь:} жив Господь! не падет и волос сына твоего на землю.
«Пусть поклянется царь Господом, Богом своим, — сказала она, — чтобы кровная месть не прибавила смерти к смерти, чтобы не убили они моего сына». — «Жив Господь! Ни один волос не упадет с головы твоего сына!»
Она сказала: — Тогда пусть царь помянет Господа, своего Бога, чтобы не позволить мстителю за кровь убивать дальше и чтобы мой сын не погиб. — Верно, как и то, что Господь жив, — сказал он, — с головы твоего сына не упадет на землю ни один волос.
Та вона відказала: Нехай згадає цар Господа, Бога свого, щоб не помножити на згубу месника за кров та щоб вони не погубили мого сина. А він відказав: Як живий Господь, не впаде на землю й волосина сина твого!
She said, "Then let the king invoke the LORD his God to prevent the avenger of blood from adding to the destruction, so that my son will not be destroyed." "As surely as the LORD lives," he said, "not one hair of your son"s head will fall to the ground."
וַתֹּאמֶר יִזְכָּר־נָא הַמֶּלֶךְ אֶת־יְהוָה אֱלֹהֶיךָ, מֵהַרְבִית (מֵהַרְבַּת) גֹּאֵל הַדָּם לְשַׁחֵת, וְלֹא יַשְׁמִידוּ אֶת־בְּנִי; וַיֹּאמֶר חַי־יְהוָה, אִם־יִפֹּל מִשַּׂעֲרַת בְּנֵךְ אָרְצָה׃
12
И сказала женщина: позволь рабе твоей сказать {еще} слово господину моему царю.
Тогда сказала женщина: «Позволь мне, рабе твоей, спросить царя, господина моего, еще об одном?» — «Говори», — ответил царь.
Тогда женщина сказала: — Позволь твоей служанке сказать слово господину моему царю. — Говори, — ответил он.
І сказала та жінка: Нехай но невільниця твоя скаже слово до свого пана царя! А він відказав: Говори!
Then the woman said, "Let your servant speak a word to my lord the king." "Speak," he replied.
וַתֹּאמֶר הָאִשָּׁה, תְּדַבֶּר־נָא שִׁפְחָתְךָ אֶל־אֲדֹנִי הַמֶּלֶךְ דָּבָר; וַיֹּאמֶר דַּבֵּרִי׃
13
Он сказал: говори. И сказала женщина: почему ты так мыслишь против народа Божия? Царь, произнеся это слово, обвинил себя самого, потому что не возвращает изгнанника своего.
«Зачем же ты решил так поступить с народом Божьим! Ведь слова царя словно говорят против него самого, ведь он не вернул того, кто изгнан от него.
Женщина сказала: — Почему же ты тогда замыслил подобное против Божьего народа? Разве, говоря так, царь не обвиняет самого себя? Ведь царь не вернул своего изгнанного сына.
І сказала та жінка: А чому ти так думаєш проти Божого народу? Бо цар, коли сказав таке слово, сам себе обвинуватив, бо цар не вертає свого вигнанця.
The woman said, "Why then have you devised a thing like this against the people of God? When the king says this, does he not convict himself, for the king has not brought back his banished son?
וַתֹּאמֶר הָאִשָּׁה, וְלָמָּה חָשַׁבְתָּה כָּזֹאת עַל־עַם אֱלֹהִים; וּמִדַּבֵּר הַמֶּלֶךְ הַדָּבָר הַזֶּה כְּאָשֵׁם, לְבִלְתִּי הָשִׁיב הַמֶּלֶךְ אֶת־נִדְּחוֹ׃
14
Мы умрем и {будем} как вода, вылитая на землю, которую нельзя собрать; но Бог не желает погубить душу и помышляет, как бы не отвергнуть от Себя и отверженного.
Мы все умрем. Воду, пролитую на землю, не собрать обратно. Пусть царь не тоскует по умершему, а лучше подумает, как вернуть изгнанника.
Все мы должны умереть; мы подобны воде, пролитой на землю, которую нельзя собрать. Но Бог не отнимает жизнь; напротив, Он мыслит о том, как бы отверженный Им не остался отвергнутым.
Бо ми конче помремо, і ми як та вода, вилита на землю, що її не зібрати. Та Бог не знищить душі, і Він задумав не відвернути від Себе відігнаного.
Like water spilled on the ground, which cannot be recovered, so we must die. But God does not take away life; instead, he devises ways so that a banished person may not remain estranged from him.
כִּי־מוֹת נָמוּת, וְכַמַּיִם הַנִּגָּרִים אַרְצָה, אֲשֶׁר לֹא יֵאָסֵפוּ; וְלֹא־יִשָּׂא אֱלֹהִים נֶפֶשׁ, וְחָשַׁב מַחֲשָׁבוֹת, לְבִלְתִּי יִדַּח מִמֶּנּוּ נִדָּח׃
15
И теперь я пришла сказать царю, господину моему, эти слова, потому что народ пугает меня; и раба твоя сказала: поговорю я с царем, не сделает ли он по слову рабы своей;
И вот я пришла к царю, моему господину, чтобы рассказать об этом деле, так как родственники угрожают мне. Раба твоя думала: "Расскажу царю, может быть он поможет своей рабе.
И вот, я пришла, чтобы сказать это господину моему царю, потому что народ напугал меня. Твоя служанка подумала: «Поговорю с царем, может быть, он сделает то, о чем просит его служанка.
І оце тепер прийшла я сказати панові моєму цареві оцю справу, бо той народ настрашив мене. І сказала твоя невільниця: Нехай скажу я цареві, може виконає цар слово своєї невільниці.
"And now I have come to say this to my lord the king because the people have made me afraid. Your servant thought, "I will speak to the king; perhaps he will do what his servant asks.
וְעַתָּה אֲשֶׁר־בָּאתִי לְדַבֵּר אֶל־הַמֶּלֶךְ אֲדֹנִי אֶת־הַדָּבָר הַזֶּה, כִּי יֵרְאֻנִי הָעָם; וַתֹּאמֶר שִׁפְחָתְךָ אֲדַבְּרָה־נָּא אֶל־הַמֶּלֶךְ, אוּלַי יַעֲשֶׂה הַמֶּלֶךְ אֶת־דְּבַר אֲמָתוֹ׃
16
верно царь выслушает и избавит рабу свою от руки людей, {хотящих} истребить меня вместе с сыном моим из наследия Божия.
Царь услышит просьбу мою и спасет рабу свою от того, кто хочет убить меня и сына моего и исключить нас из владения Божьего".
Может быть, царь согласится избавить свою служанку от руки того человека, который пытается отсечь и меня, и моего сына от наследия, которое дал нам Бог».
Бо цар вислухає, щоб урятувати свою невільницю з руки того чоловіка, що хоче вигубити мене та мого сина разом із Божого спадку.
Perhaps the king will agree to deliver his servant from the hand of the man who is trying to cut off both me and my son from the inheritance God gave us."
כִּי יִשְׁמַע הַמֶּלֶךְ, לְהַצִּיל אֶת־אֲמָתוֹ מִכַּף הָאִישׁ; לְהַשְׁמִיד אֹתִי וְאֶת־בְּנִי יַחַד, מִנַּחֲלַת אֱלֹהִים׃
17
И сказала раба твоя: да будет слово господина моего царя в утешение мне, ибо господин мой царь, как Ангел Божий, и может выслушать и доброе и худое. И Господь Бог твой будет с тобою.
Думала раба твоя: "Пусть слово господина моего, царя, принесет мне покой, ибо господин мой, царь, как ангел Божий — отличает доброе от злого". Господь, Бог твой, да будет с тобой!»
И вот, твоя служанка говорит: «Пусть слово моего господина, царя, принесет мне покой, потому что господин мой царь, как Ангел Божий, различающий между добром и злом. Пусть Господь, твой Бог, будет с тобой!»
І сказала твоя невільниця: Нехай станеться слово мого пана царя на втіху мені, бо мій пан цар як Ангол Божий, і розуміє добре та зле. А Господь, Бог твій, буде з тобою!
"And now your servant says, "May the word of my lord the king bring me rest, for my lord the king is like an angel of God in discerning good and evil. May the LORD your God be with you.""
וַתֹּאמֶר שִׁפְחָתְךָ, יִהְיֶה־נָּא דְּבַר־אֲדֹנִי הַמֶּלֶךְ לִמְנוּחָה; כִּי כְּמַלְאַךְ הָאֱלֹהִים, כֵּן אֲדֹנִי הַמֶּלֶךְ לִשְׁמֹעַ הַטּוֹב וְהָרָע, וַיהוָה אֱלֹהֶיךָ יְהִי עִמָּךְ׃
18
И отвечал царь и сказал женщине: не скрой от меня, о чем я спрошу тебя. И сказала женщина: говори, господин мой царь.
Царь отвечал ей: «Я задам тебе вопрос, не скрывай от меня ничего». — «Спрашивай, господин мой, царь», — сказала она.
Царь сказал женщине: — Не утаи от меня того, о чем я спрошу тебя. — Пусть господин мой царь говорит, — сказала женщина.
А цар відповів та й сказав до тієї жінки: Не заховай передо мною нічого, про що я спитаю тебе. І сказала та жінка: Нехай же говорить пан мій цар!
Then the king said to the woman, "Do not keep from me the answer to what I am going to ask you." "Let my lord the king speak," the woman said.
וַיַּעַן הַמֶּלֶךְ, וַיֹּאמֶר אֶל־הָאִשָּׁה, אַל־נָא תְכַחֲדִי מִמֶּנִּי דָּבָר, אֲשֶׁר אָנֹכִי שֹׁאֵל אֹתָךְ; וַתֹּאמֶר הָאִשָּׁה, יְדַבֶּר־נָא אֲדֹנִי הַמֶּלֶךְ׃
19
И сказал царь: не рука ли Иоава во всем этом с тобою? И отвечала женщина и сказала: да живет душа твоя, господин мой царь; ни направо, ни налево нельзя уклониться от того, что сказал господин мой, царь; точно, раб твой Иоав приказал мне, и он вложил в уста рабы твоей все эти слова;
«Это Иоав надоумил тебя?» — «Клянусь твоей жизнью, во всех словах своих не может царь, господин мой, ошибиться! Это раб твой Иоав, он приказал мне. Он научил рабу твою, что сказать.
Царь спросил: — Не Иоавова ли рука с тобой во всем этом? Женщина ответила: — Верно, как и то, что ты жив, господин мой царь, — никто не может уклониться ни вправо, ни влево от того, что говорит мой господин, царь. Да, это твой слуга Иоав научил меня сделать это и вложил эти слова в уста твоей служанки.
І цар сказав: Чи не Йоавова рука з тобою в усьому цьому? І відповіла та жінка та й сказала: Як жива душа моя, пане мій царю, не можна відхилитися ані праворуч, ані ліворуч від усього, що говорив мій пан цар, бо твій раб Йоав він наказав мені це, і він уклав в уста твоєї невільниці всі ці слова.
The king asked, "Isn"t the hand of Joab with you in all this?" The woman answered, "As surely as you live, my lord the king, no one can turn to the right or to the left from anything my lord the king says. Yes, it was your servant Joab who instructed me to do this and who put all these words into the mouth of your servant.
וַיֹּאמֶר הַמֶּלֶךְ, הֲיַד יוֹאָב אִתָּךְ בְּכָל־זֹאת; וַתַּעַן הָאִשָּׁה וַתֹּאמֶר חֵי־נַפְשְׁךָ אֲדֹנִי הַמֶּלֶךְ אִם־אִשׁ לְהֵמִין וּלְהַשְׂמִיל, מִכֹּל אֲשֶׁר־דִּבֶּר אֲדֹנִי הַמֶּלֶךְ, כִּי־עַבְדְּךָ יוֹאָב הוּא צִוָּנִי, וְהוּא, שָׂם בְּפִי שִׁפְחָתְךָ, אֵת כָּל־הַדְּבָרִים הָאֵלֶּה׃
20
чтобы притчею дать делу такой вид, раб твой Иоав научил меня; но господин мой [царь] мудр, как мудр Ангел Божий, чтобы знать все, что на земле.
Чтобы не говорить напрямую, раб твой Иоав, подстроил все это, но мой господин мудр словно Божий ангел и знает все, что происходит на этой земле».
Твой слуга Иоав сделал это, чтобы изменить нынешнее положение дел. Мудрость моего господина, как мудрость Ангела Божьего, — он знает все, что происходит на земле.
Щоб змінити вигляд тієї справи, раб твій Йоав зробив оцю річ. А пан мій мудрий, як мудрий Божий Ангол, щоб знати про все, що на землі.
Your servant Joab did this to change the present situation. My lord has wisdom like that of an angel of God--he knows everything that happens in the land."
לְבַעֲבוּר סַבֵּב אֶת־פְּנֵי הַדָּבָר, עָשָׂה עַבְדְּךָ יוֹאָב אֶת־הַדָּבָר הַזֶּה; וַאדֹנִי חָכָם, כְּחָכְמַת מַלְאַךְ הָאֱלֹהִים, לָדַעַת אֶת־כָּל־אֲשֶׁר בָּאָרֶץ׃
21
И сказал царь Иоаву: вот, я сделал [по слову твоему]; пойди же, возврати отрока Авессалома.
«Я сделаю так, как ты предлагаешь, — сказал царь Иоаву. — Иди и приведи мальчика моего Авессалома».
Царь сказал Иоаву: — Хорошо, я сделаю это. Ступай, возврати юношу Авессалома.
І сказав цар до Йоава: Ось зробив ти цю річ, тож піди, поверни того юнака, Авесалома!
The king said to Joab, "Very well, I will do it. Go, bring back the young man Absalom."
וַיֹּאמֶר הַמֶּלֶךְ אֶל־יוֹאָב, הִנֵּה־נָא עָשִׂיתִי אֶת־הַדָּבָר הַזֶּה; וְלֵךְ הָשֵׁב אֶת־הַנַּעַר אֶת־אַבְשָׁלוֹם׃
22
Тогда Иоав пал лицем на землю и поклонился, и благословил царя и сказал: теперь знает раб твой, что обрел благоволение пред очами твоими, господин мой царь, так как царь сделал по слову раба своего.
Иоав пал ниц, поклонился до земли и благословил царя: «Сегодня узнал раб твой, что снискал милость у господина моего, царя, который поступил так, как задумал раб твой».
Иоав пал на землю, поклонился и благословил царя. Иоав сказал: — Сегодня твой слуга узнал, что нашел у тебя расположение, господин мой царь, потому что царь исполнил просьбу своего слуги.
І впав Йоав на обличчя своє на землю, і поклонився, та й поблагословив царя. І сказав Йоав: Сьогодні раб твій пізнав, що знайшов ласку в очах твоїх, пане мій царю, бо цар виконав прохання свого раба.
Joab fell with his face to the ground to pay him honor, and he blessed the king. Joab said, "Today your servant knows that he has found favor in your eyes, my lord the king, because the king has granted his servant"s request."
וַיִּפֹּל יוֹאָב אֶל־פָּנָיו אַרְצָה וַיִּשְׁתַּחוּ וַיְבָרֶךְ אֶת־הַמֶּלֶךְ; וַיֹּאמֶר יוֹאָב הַיּוֹם יָדַע עַבְדְּךָ כִּי־מָצָאתִי חֵן בְּעֵינֶיךָ אֲדֹנִי הַמֶּלֶךְ, אֲשֶׁר־עָשָׂה הַמֶּלֶךְ אֶת־דְּבַר עַבְדּוֹ (עַבְדֶּךָ)׃
23
И встал Иоав, и пошел в Гессур, и привел Авессалома в Иерусалим.
Иоав отправился в Гешур и привел Авессалома в Иерусалим.
Иоав отправился в Гешур и вернул Авессалома в Иерусалим.
І встав Йоав і пішов до Ґешуру, і привів Авесалома до Єрусалиму.
Then Joab went to Geshur and brought Absalom back to Jerusalem.
וַיָּקָם יוֹאָב וַיֵּלֶךְ גְּשׁוּרָה; וַיָּבֵא אֶת־אַבְשָׁלוֹם יְרוּשָׁלִָם׃
24
И сказал царь: пусть он возвратится в дом свой, а лица моего не видит. И пошел Авессалом в свой дом, а лица царского не видал.
«Пусть он живет в своем доме, но лица моего он не увидит», — сказал царь. Авессалом жил сам по себе и не был допущен к царскому двору.
Но царь сказал: — Пусть он идет к себе домой; он не должен видеть моего лица. Авессалом пошел к себе домой, не увидев царского лица.
А цар сказав: Нехай він вернеться до свого дому, але обличчя мого не побачить. І вернувся Авесалом до дому свого, та царського обличчя не бачив.
But the king said, "He must go to his own house; he must not see my face." So Absalom went to his own house and did not see the face of the king.
וַיֹּאמֶר הַמֶּלֶךְ יִסֹּב אֶל־בֵּיתוֹ, וּפָנַי לֹא יִרְאֶה; וַיִּסֹּב אַבְשָׁלוֹם אֶל־בֵּיתוֹ, וּפְנֵי הַמֶּלֶךְ לֹא רָאָה׃
25
Не было во всем Израиле мужчины столь красивого, как Авессалом, и столько хвалимого, как он; от подошвы ног до верха головы его не было у него недостатка.
Не было в Израиле мужчины, который по красоте считался бы равным Авессалому. От ступней ног и до макушки головы не было в нем изъяна.
Во всем Израиле не было мужчины, столь красивого, как Авессалом, которым бы так восхищались. От макушки до пят в нем не было никакого изъяна.
А такого вродливого мужа, як Авесалом, не було в усьому Ізраїлі, щоб був так дуже хвалений, від стопи ноги його й аж до верху голови його не було в ньому вади.
In all Israel there was not a man so highly praised for his handsome appearance as Absalom. From the top of his head to the sole of his foot there was no blemish in him.
וּכְאַבְשָׁלוֹם, לֹא־הָיָה אִישׁ־יָפֶה בְּכָל־יִשְׂרָאֵל לְהַלֵּל מְאֹד; מִכַּף רַגְלוֹ וְעַד קָדְקֳדוֹ, לֹא־הָיָה בוֹ מוּם׃
26
Когда он стриг голову свою, — а он стриг ее каждый год, потому что она отягощала его, — то волоса с головы его весили двести сиклей по весу царскому.
Когда он обривал голову — делать это приходилось каждый год, иначе волосы становились слишком тяжелыми — то вес сбритых волос составлял двести царских шекелей.
Всякий раз, когда он стриг волосы на голове (он стриг волосы раз в год, когда они становились для него слишком тяжелы), он взвешивал их, и весили они двести шекелей по царской весовой мере.
А коли він голив свою голову, а голив він щороку, бо тяжке було волосся на ньому, тому голив його то важив волосся голови своєї на двісті шеклів царської ваги.
Whenever he cut the hair of his head--he used to cut his hair from time to time when it became too heavy for him--he would weigh it, and its weight was two hundred shekels by the royal standard.
וּבְגַלְּחוֹ אֶת־רֹאשׁוֹ, וְהָיָה מִקֵּץ יָמִים לַיָּמִים אֲשֶׁר יְגַלֵּחַ, כִּי־כָבֵד עָלָיו וְגִלְּחוֹ; וְשָׁקַל אֶת־שְׂעַר רֹאשׁוֹ, מָאתַיִם שְׁקָלִים בְּאֶבֶן הַמֶּלֶךְ׃
27
И родились у Авессалома три сына и одна дочь, по имени Фамарь; она была женщина красивая [и сделалась женою Ровоама, сына Соломонова, и родила ему Авию].
Трое сыновей родились у Авессалома и одна дочь — красавица Тамар.
У Авессалома родились три сына и дочь. Дочь звали Фамарью; она была красавицей.
І народилися Авесаломові троє синів та одна дочка, а ім"я їй Тамара. Вона була жінка вродлива з вигляду.
Three sons and a daughter were born to Absalom. The daughter"s name was Tamar, and she became a beautiful woman.
וַיִּוָּלְדוּ לְאַבְשָׁלוֹם שְׁלוֹשָׁה בָנִים, וּבַת אַחַת וּשְׁמָהּ תָּמָר; הִיא הָיְתָה, אִשָּׁה יְפַת מַרְאֶה׃
28
И оставался Авессалом в Иерусалиме два года, а лица царского не видал.
Авессалом прожил в Иерусалиме два года, но так и не был допущен к царю.
Авессалом жил в Иерусалиме два года, не видя царского лица.
І сидів Авесалом в Єрусалимі два роки часу, а царського обличчя не бачив.
Absalom lived two years in Jerusalem without seeing the king"s face.
וַיֵּשֶׁב אַבְשָׁלוֹם בִּירוּשָׁלִַם שְׁנָתַיִם יָמִים; וּפְנֵי הַמֶּלֶךְ לֹא רָאָה׃
29
И послал Авессалом за Иоавом, чтобы послать его к царю, но тот не захотел придти к нему. Послал и в другой раз; но тот не захотел придти.
Тогда он послал за Иоавом, чтобы отправить его к царю, но Иоав отказался прийти к Авессалому; послал он за ним второй раз, но тот снова не пришел.
И вот, послал Авессалом людей за Иоавом, чтобы послать его к царю, но Иоав отказался прийти к нему. Тогда он послал людей во второй раз, но тот и на этот раз отказался прийти.
І послав Авесалом до Йоава, щоб послати його до царя, та він не хотів прийти до нього. І послав він іще другий раз, та той не хотів прийти.
Then Absalom sent for Joab in order to send him to the king, but Joab refused to come to him. So he sent a second time, but he refused to come.
וַיִּשְׁלַח אַבְשָׁלוֹם אֶל־יוֹאָב, לִשְׁלֹחַ אֹתוֹ אֶל־הַמֶּלֶךְ, וְלֹא אָבָה לָבוֹא אֵלָיו; וַיִּשְׁלַח עוֹד שֵׁנִית, וְלֹא אָבָה לָבוֹא׃
30
И сказал [Авессалом] слугам своим: видите участок поля Иоава подле моего, и у него там ячмень; пойдите, выжгите его огнем. И выжгли слуги Авессалома тот участок поля огнем. [И пришли слуги Иоава к нему, разодрав одежды свои, и сказали: слуги Авессалома выжгли участок твой огнем.]
Тогда он приказал своим людям: «Смотрите, тут рядом — ячменное поле Иоава. Идите подожгите его!» И они подожгли поле.
Тогда он сказал своим слугам: — Видите Иоавово поле возле моего, у него там ячмень. Идите и подожгите его. И слуги Авессалома подожгли поле.
І сказав він до своїх слуг: Погляньте на Йоавову ділянку поля, що поруч мого, а в нього там ячмінь, ідіть і підпаліть його огнем. І Авесаломові слуги підпалили ту ділянку поля огнем.
Then he said to his servants, "Look, Joab"s field is next to mine, and he has barley there. Go and set it on fire." So Absalom"s servants set the field on fire.
וַיֹּאמֶר אֶל־עֲבָדָיו רְאוּ חֶלְקַת יוֹאָב אֶל־יָדִי וְלוֹ־שָׁם שְׂעֹרִים, לְכוּ וְהוֹצִּתֵיהָ (וְהַצִּיתוּהָ) בָאֵשׁ; וַיַּצִּתוּ עַבְדֵי אַבְשָׁלוֹם אֶת־הַחֶלְקָה בָּאֵשׁ׃
31
И встал Иоав, и пришел к Авессалому в дом, и сказал ему: зачем слуги твои выжгли мой участок огнем?
Иоав пришел домой к Авессалому. «Зачем твою люди выжгли мое поле?!» — сказал он.
Тогда Иоав встал и пришел в дом Авессалома, и сказал ему: — Почему твои слуги подожгли мое поле?
Тоді Йоав устав і прийшов до Авесалома до дому, та й сказав йому: Нащо слуги твої підпалили огнем ту мою ділянку поля?
Then Joab did go to Absalom"s house and he said to him, "Why have your servants set my field on fire?"
וַיָּקָם יוֹאָב, וַיָּבֹא אֶל־אַבְשָׁלוֹם הַבָּיְתָה; וַיֹּאמֶר אֵלָיו, לָמָּה הִצִּיתוּ עֲבָדֶךָ אֶת־הַחֶלְקָה אֲשֶׁר־לִי בָּאֵשׁ׃
32
И сказал Авессалом Иоаву: вот, я посылал за тобою, говоря: приди сюда, и я пошлю тебя к царю сказать: зачем я пришел из Гессура? Лучше было бы мне оставаться там. Я хочу увидеть лице царя. Если же я виноват, то убей меня.
Авессалом отвечал: «Я посылал за тобой и звал тебя к себе, чтобы передать через тебя царю: "Зачем пришел я из Гешура? Лучше бы я там и оставался". Я хочу предстать перед царем! И если я виноват, пусть он казнит меня».
Авессалом сказал Иоаву: — Вот, я посылал к тебе сказать: «Приди, чтобы мне послать тебя спросить у царя: зачем я пришел из Гешура? Мне было бы лучше, если бы я все еще оставался там!» Я хочу видеть лицо царя, а если я в чем-нибудь виноват, пусть он предаст меня смерти.
І сказав Авесалом до Йоава: Я ж посилав до тебе, говорячи: Прийди сюди, і нехай я пошлю тебе до царя сказати: Чого я прийшов із Ґешуру? Добре було б мені ще лишатися там. А тепер нехай я побачу царське обличчя, а якщо є на мені гріх, то нехай уб"є мене...
Absalom said to Joab, "Look, I sent word to you and said, "Come here so I can send you to the king to ask, "Why have I come from Geshur? It would be better for me if I were still there!" "Now then, I want to see the king"s face, and if I am guilty of anything, let him put me to death."
וַיֹּאמֶר אַבְשָׁלוֹם אֶל־יוֹאָב הִנֵּה שָׁלַחְתִּי אֵלֶיךָ לֵאמֹר בֹּא הֵנָּה וְאֶשְׁלְחָה אֹתְךָ אֶל־הַמֶּלֶךְ לֵאמֹר, לָמָּה בָּאתִי מִגְּשׁוּר, טוֹב לִי עֹד אֲנִי־שָׁם; וְעַתָּה, אֶרְאֶה פְּנֵי הַמֶּלֶךְ, וְאִם־יֶשׁ־בִּי עָוֹן וֶהֱמִתָנִי׃
33
И пошел Иоав к царю и пересказал ему {это.} И позвал {царь} Авессалома; он пришел к царю, [поклонился ему] и пал лицем своим на землю пред царем; и поцеловал царь Авессалома.
Когда Иоав передал царю эти слова, царь призвал к себе Авессалома. Тот пришел и поклонился царю до земли, а царь поцеловал Авессалома.
Иоав пошел к царю и передал ему это. Царь призвал Авессалома, и он пришел и поклонился царю, коснувшись лицом земли. Царь же поцеловал Авессалома.
І прийшов Йоав до царя, і розповів йому те. І покликав він Авесалома, а той прийшов до царя та й поклонився йому обличчям своїм до землі. А цар поцілував Авесалома...
So Joab went to the king and told him this. Then the king summoned Absalom, and he came in and bowed down with his face to the ground before the king. And the king kissed Absalom.
וַיָּבֹא יוֹאָב אֶל־הַמֶּלֶךְ וַיַּגֶּד־לוֹ, וַיִּקְרָא אֶל־אַבְשָׁלוֹם וַיָּבֹא אֶל־הַמֶּלֶךְ, וַיִּשְׁתַּחוּ לוֹ עַל־אַפָּיו אַרְצָה לִפְנֵי הַמֶּלֶךְ; וַיִּשַּׁק הַמֶּלֶךְ לְאַבְשָׁלוֹם׃