1
И заметил Иоав, сын Саруи, что сердце царя обратилось к Авессалому.
Иоа́в, сын Церуи́, понял, что мысли об Авессаломе не оставляют царя,
Иоав, сын Саруи, знал, что сердце царя тоскует по Авессалому.
А Йоав, син Церуї, пізнав, що цареве серце прихилилося до Авесалома.
Now Joab the son of Zeruiah perceived that the king's heart was toward Absalom.
וַיֵּדַע יוֹאָב בֶּן־צְרֻיָה; כִּי־לֵב הַמֶּלֶךְ עַל־אַבְשָׁלוֹם׃
2
И послал Иоав в Фекою, и взял оттуда умную женщину и сказал ей: притворись плачущею и надень печальную одежду, и не мажься елеем, и представься женщиною, много дней плакавшею по умершем;
и приказал привести из Теко́а мудрую женщину. «Притворись, словно у тебя траур, — сказал он ей, — надень траурную одежду, не умащайся, чтобы выглядеть, как будто ты уже много дней оплакиваешь умершего.
И Иоав послал в Текоа, чтобы привести оттуда мудрую женщину. Он сказал ей: — Притворись плачущей. Оденься в траур и не умащай себя благовониями. Веди себя как женщина, которая провела много дней, оплакивая умершего.
І послав Йоав до Текої, і взяв звідти мудру жінку, та й сказав до неї: Удавай жалобу, і вберись у жалобні шати, і не намащуйся оливою, і будеш, як та жінка, що багато днів у жалобі за померлим.
And Joab sent to Tekoah, and fetched thence a wise woman, and said unto her, I pray thee, feign thyself to be a mourner, and put on now mourning apparel, and anoint not thyself with oil, but be as a woman that had a long time mourned for the dead:
וַיִּשְׁלַח יוֹאָב תְּקוֹעָה, וַיִּקַּח מִשָּׁם אִשָּׁה חֲכָמָה; וַיֹּאמֶר אֵלֶיהָ הִתְאַבְּלִי־נָא וְלִבְשִׁי־נָא בִגְדֵי־אֵבֶל, וְאַל־תָּסוּכִי שֶׁמֶן, וְהָיִית כְּאִשָּׁה, זֶה יָמִים רַבִּים, מִתְאַבֶּלֶת עַל־מֵת׃
3
и пойди к царю и скажи ему так и так. И вложил Иоав в уста ее, что сказать.
Ты войдешь к царю и скажешь ему следующее…» И Иоав научил ее, что нужно сказать.
Пойди к царю и скажи ему эти слова. И Иоав научил ее, что нужно сказать.
І прийдеш ти до царя, та й скажеш до нього таке то слово. І Йоав поклав ці слова в її уста.
And come to the king, and speak on this manner unto him. So Joab put the words in her mouth.
וּבָאת אֶל־הַמֶּלֶךְ, וְדִבַּרְתְּ אֵלָיו כַּדָּבָר הַזֶּה; וַיָּשֶׂם יוֹאָב אֶת־הַדְּבָרִים בְּפִיהָ׃
4
И вошла женщина Фекоитянка к царю и пала лицем своим на землю, и поклонилась и сказала: помоги, царь, [помоги]!
Женщина пришла к царю, поклонилась и бросилась перед ним ниц: «Помоги мне, царь!» —
Когда женщина из Текоа вошла к царю, она пала на свое лицо и, поклонившись, сказала ему: — Помоги мне, о царь!
І говорила та текоїтянка до царя, і впала на обличчя своє на землю, і вклонилася та й сказала: Поможи, царю!
And when the woman of Tekoah spake to the king, she fell on her face to the ground, and did obeisance, and said, Help, O king.
וַתֹּאמֶר הָאִשָּׁה הַתְּקֹעִית אֶל־הַמֶּלֶךְ, וַתִּפֹּל עַל־אַפֶּיהָ אַרְצָה וַתִּשְׁתָּחוּ; וַתֹּאמֶר הוֹשִׁעָה הַמֶּלֶךְ׃
5
И сказал ей царь: что тебе? И сказала она: я [давно] вдова, муж мой умер;
«Что у тебя за дело?» — спросил царь. «Я вдова, мой муж умер, —
Царь спросил ее: — Что у тебя за беда? Она сказала: — Увы, я вдова, мой муж умер.
І сказав до неї цар: Що тобі? А та відказала: Та я жінка вдова, а чоловік мій помер.
And the king said unto her, What aileth thee? And she answered, I am indeed a widow woman, and mine husband is dead.
וַיֹּאמֶר־לָהּ הַמֶּלֶךְ מַה־לָּךְ; וַתֹּאמֶר, אֲבָל אִשָּׁה־אַלְמָנָה אָנִי וַיָּמָת אִישִׁי׃
6
и у рабы твоей {было} два сына; они поссорились в поле, и некому было разнять их, и поразил один другого и умертвил его.
и у меня, рабы твоей, было два сына. Однажды в поле они подрались, и никто не разнял их. Один ударил другого и убил его.
У твоей служанки было два сына. Они подрались друг с другом в поле, где не было никого, чтобы их разнять. Один из них поразил другого и убил его.
А в невільниці твоєї двоє синів. І посварилися вони обидва в полі, а рятівника між ними не було, і вдарив один одного, та й убив його.
And thy handmaid had two sons, and they two strove together in the field, and there was none to part them, but the one smote the other, and slew him.
וּלְשִׁפְחָתְךָ שְׁנֵי בָנִים, וַיִּנָּצוּ שְׁנֵיהֶם בַּשָּׂדֶה, וְאֵין מַצִּיל בֵּינֵיהֶם; וַיַּכּוֹ הָאֶחָד אֶת־הָאֶחָד וַיָּמֶת אֹתוֹ׃
7
И вот, восстало все родство на рабу твою, и говорят: "отдай убийцу брата своего; мы убьем его за душу брата его, которую он погубил, и истребим даже наследника". И так они погасят остальную искру мою, чтобы не оставить мужу моему имени и потомства на лице земли.
Тогда весь род ополчился на твою рабу и требует: "Выдай нам братоубийцу! За то, что он убил своего брата, мы убьем его самого! Заодно избавимся от наследника!"Погасят они мой последний уголек — не оставят моему мужу ни имени, ни потомка на земле».
И вот, против твоей служанки поднялся весь клан; они говорят: «Выдай того, кто поразил своего брата, и мы предадим его смерти за жизнь его брата, которого он убил, пусть даже так мы истребим и единственного наследника». Они погасят последний уголек, который у меня остался, и не оставят моему мужу на лице земли ни имени, ни потомка.
А ось увесь рід устав на невільницю твою та й кажуть: Видай убійника свого брата, і ми вб"ємо його за душу його брата, якого він убив, і вигубимо також спадкоємця. І погасять вони останню іскру мою, яка позосталася, щоб не лишити моєму чоловікові ані ймення, ані нащадків на поверхні землі...
And, behold, the whole family is risen against thine handmaid, and they said, Deliver him that smote his brother, that we may kill him, for the life of his brother whom he slew; and we will destroy the heir also: and so they shall quench my coal which is left, and shall not leave to my husband neither name nor remainder upon the earth.
וְהִנֵּה קָמָה כָל־הַמִּשְׁפָּחָה עַל־שִׁפְחָתֶךָ, וַיֹּאמְרוּ תְּנִי אֶת־מַכֵּה אָחִיו, וּנְמִתֵהוּ בְּנֶפֶשׁ אָחִיו אֲשֶׁר הָרָג, וְנַשְׁמִידָה גַּם אֶת־הַיּוֹרֵשׁ; וְכִבּוּ, אֶת־גַּחַלְתִּי אֲשֶׁר נִשְׁאָרָה, לְבִלְתִּי שׂוֹם־ (שִׂים־) לְאִישִׁי שֵׁם וּשְׁאֵרִית עַל־פְּנֵי הָאֲדָמָה׃
8
И сказал царь женщине: иди спокойно домой, я дам приказание о тебе.
«Иди домой, — сказал ей царь, — я распоряжусь о твоем деле».
Царь сказал женщине: — Иди домой; я распоряжусь о тебе.
І сказав цар до тієї жінки: Іди до свого дому, а я накажу про тебе.
And the king said unto the woman, Go to thine house, and I will give charge concerning thee.
וַיֹּאמֶר הַמֶּלֶךְ אֶל־הָאִשָּׁה לְכִי לְבֵיתֵךְ; וַאֲנִי אֲצַוֶּה עָלָיִךְ׃
9
Но женщина Фекоитянка сказала царю: на мне, господин мой царь, да будет вина и на доме отца моего, царь же и престол его неповинен.
Женщина из Текоа сказала: «О господин мой, царь! Пусть на меня ляжет вина за это и на род отца моего, а царь и престол его — неповинны!» —
Но женщина из Текоа сказала: — Господин мой, царь, пусть позор ляжет на меня и на семью моего отца, а царь и его престол будут невиновны.
І сказала та текоїтянка до царя: На мене, пане мій царю, той гріх, та на дім мого батька, а цар та трон його невинні.
And the woman of Tekoah said unto the king, My lord, O king, the iniquity be on me, and on my father's house: and the king and his throne be guiltless.
וַתֹּאמֶר הָאִשָּׁה הַתְּקוֹעִית אֶל־הַמֶּלֶךְ, עָלַי אֲדֹנִי הַמֶּלֶךְ הֶעָוֹן וְעַל־בֵּית אָבִי; וְהַמֶּלֶךְ וְכִסְאוֹ נָקִי׃
10
И сказал царь: того, кто будет против тебя, приведи ко мне, и он более не тронет тебя.
«Если кто‑нибудь заговорит с тобой об этом, приведи его ко мне, и он не потревожит тебя более», — сказал царь.
Царь ответил: — Если кто-нибудь скажет тебе что-либо, приведи его ко мне, и он больше тебя не тронет.
І сказав цар: Того, хто буде говорити на тебе, приведеш його до мене, і він більш уже не займе тебе.
And the king said, Whosoever saith ought unto thee, bring him to me, and he shall not touch thee any more.
וַיֹּאמֶר הַמֶּלֶךְ; הַמְדַבֵּר אֵלַיִךְ וַהֲבֵאתוֹ אֵלַי, וְלֹא־יֹסִיף עוֹד לָגַעַת בָּךְ׃
11
Она сказала: помяни, царь, Господа Бога твоего, чтобы не умножились мстители за кровь и не погубили сына моего. И сказал {царь:} жив Господь! не падет и волос сына твоего на землю.
«Пусть поклянется царь Господом, Богом своим, — сказала она, — чтобы кровная месть не прибавила смерти к смерти, чтобы не убили они моего сына». — «Жив Господь! Ни один волос не упадет с головы твоего сына!»
Она сказала: — Тогда пусть царь помянет Господа, своего Бога, чтобы не позволить мстителю за кровь убивать дальше и чтобы мой сын не погиб. — Верно, как и то, что Господь жив, — сказал он, — с головы твоего сына не упадет на землю ни один волос.
Та вона відказала: Нехай згадає цар Господа, Бога свого, щоб не помножити на згубу месника за кров та щоб вони не погубили мого сина. А він відказав: Як живий Господь, не впаде на землю й волосина сина твого!
Then said she, I pray thee, let the king remember the LORD thy God, that thou wouldest not suffer the revengers of blood to destroy any more, lest they destroy my son. And he said, As the LORD liveth, there shall not one hair of thy son fall to the earth.
וַתֹּאמֶר יִזְכָּר־נָא הַמֶּלֶךְ אֶת־יְהוָה אֱלֹהֶיךָ, מֵהַרְבִית (מֵהַרְבַּת) גֹּאֵל הַדָּם לְשַׁחֵת, וְלֹא יַשְׁמִידוּ אֶת־בְּנִי; וַיֹּאמֶר חַי־יְהוָה, אִם־יִפֹּל מִשַּׂעֲרַת בְּנֵךְ אָרְצָה׃
12
И сказала женщина: позволь рабе твоей сказать {еще} слово господину моему царю.
Тогда сказала женщина: «Позволь мне, рабе твоей, спросить царя, господина моего, еще об одном?» — «Говори», — ответил царь.
Тогда женщина сказала: — Позволь твоей служанке сказать слово господину моему царю. — Говори, — ответил он.
І сказала та жінка: Нехай но невільниця твоя скаже слово до свого пана царя! А він відказав: Говори!
Then the woman said, Let thine handmaid, I pray thee, speak one word unto my lord the king. And he said, Say on.
וַתֹּאמֶר הָאִשָּׁה, תְּדַבֶּר־נָא שִׁפְחָתְךָ אֶל־אֲדֹנִי הַמֶּלֶךְ דָּבָר; וַיֹּאמֶר דַּבֵּרִי׃
13
Он сказал: говори. И сказала женщина: почему ты так мыслишь против народа Божия? Царь, произнеся это слово, обвинил себя самого, потому что не возвращает изгнанника своего.
«Зачем же ты решил так поступить с народом Божьим! Ведь слова царя словно говорят против него самого, ведь он не вернул того, кто изгнан от него.
Женщина сказала: — Почему же ты тогда замыслил подобное против Божьего народа? Разве, говоря так, царь не обвиняет самого себя? Ведь царь не вернул своего изгнанного сына.
І сказала та жінка: А чому ти так думаєш проти Божого народу? Бо цар, коли сказав таке слово, сам себе обвинуватив, бо цар не вертає свого вигнанця.
And the woman said, Wherefore then hast thou thought such a thing against the people of God? for the king doth speak this thing as one which is faulty, in that the king doth not fetch home again his banished.
וַתֹּאמֶר הָאִשָּׁה, וְלָמָּה חָשַׁבְתָּה כָּזֹאת עַל־עַם אֱלֹהִים; וּמִדַּבֵּר הַמֶּלֶךְ הַדָּבָר הַזֶּה כְּאָשֵׁם, לְבִלְתִּי הָשִׁיב הַמֶּלֶךְ אֶת־נִדְּחוֹ׃
14
Мы умрем и {будем} как вода, вылитая на землю, которую нельзя собрать; но Бог не желает погубить душу и помышляет, как бы не отвергнуть от Себя и отверженного.
Мы все умрем. Воду, пролитую на землю, не собрать обратно. Пусть царь не тоскует по умершему, а лучше подумает, как вернуть изгнанника.
Все мы должны умереть; мы подобны воде, пролитой на землю, которую нельзя собрать. Но Бог не отнимает жизнь; напротив, Он мыслит о том, как бы отверженный Им не остался отвергнутым.
Бо ми конче помремо, і ми як та вода, вилита на землю, що її не зібрати. Та Бог не знищить душі, і Він задумав не відвернути від Себе відігнаного.
For we must needs die, and are as water spilt on the ground, which cannot be gathered up again; neither doth God respect any person: yet doth he devise means, that his banished be not expelled from him.
כִּי־מוֹת נָמוּת, וְכַמַּיִם הַנִּגָּרִים אַרְצָה, אֲשֶׁר לֹא יֵאָסֵפוּ; וְלֹא־יִשָּׂא אֱלֹהִים נֶפֶשׁ, וְחָשַׁב מַחֲשָׁבוֹת, לְבִלְתִּי יִדַּח מִמֶּנּוּ נִדָּח׃
15
И теперь я пришла сказать царю, господину моему, эти слова, потому что народ пугает меня; и раба твоя сказала: поговорю я с царем, не сделает ли он по слову рабы своей;
И вот я пришла к царю, моему господину, чтобы рассказать об этом деле, так как родственники угрожают мне. Раба твоя думала: "Расскажу царю, может быть он поможет своей рабе.
И вот, я пришла, чтобы сказать это господину моему царю, потому что народ напугал меня. Твоя служанка подумала: «Поговорю с царем, может быть, он сделает то, о чем просит его служанка.
І оце тепер прийшла я сказати панові моєму цареві оцю справу, бо той народ настрашив мене. І сказала твоя невільниця: Нехай скажу я цареві, може виконає цар слово своєї невільниці.
Now therefore that I am come to speak of this thing unto my lord the king, it is because the people have made me afraid: and thy handmaid said, I will now speak unto the king; it may be that the king will perform the request of his handmaid.
וְעַתָּה אֲשֶׁר־בָּאתִי לְדַבֵּר אֶל־הַמֶּלֶךְ אֲדֹנִי אֶת־הַדָּבָר הַזֶּה, כִּי יֵרְאֻנִי הָעָם; וַתֹּאמֶר שִׁפְחָתְךָ אֲדַבְּרָה־נָּא אֶל־הַמֶּלֶךְ, אוּלַי יַעֲשֶׂה הַמֶּלֶךְ אֶת־דְּבַר אֲמָתוֹ׃
16
верно царь выслушает и избавит рабу свою от руки людей, {хотящих} истребить меня вместе с сыном моим из наследия Божия.
Царь услышит просьбу мою и спасет рабу свою от того, кто хочет убить меня и сына моего и исключить нас из владения Божьего".
Может быть, царь согласится избавить свою служанку от руки того человека, который пытается отсечь и меня, и моего сына от наследия, которое дал нам Бог».
Бо цар вислухає, щоб урятувати свою невільницю з руки того чоловіка, що хоче вигубити мене та мого сина разом із Божого спадку.
For the king will hear, to deliver his handmaid out of the hand of the man that would destroy me and my son together out of the inheritance of God.
כִּי יִשְׁמַע הַמֶּלֶךְ, לְהַצִּיל אֶת־אֲמָתוֹ מִכַּף הָאִישׁ; לְהַשְׁמִיד אֹתִי וְאֶת־בְּנִי יַחַד, מִנַּחֲלַת אֱלֹהִים׃
17
И сказала раба твоя: да будет слово господина моего царя в утешение мне, ибо господин мой царь, как Ангел Божий, и может выслушать и доброе и худое. И Господь Бог твой будет с тобою.
Думала раба твоя: "Пусть слово господина моего, царя, принесет мне покой, ибо господин мой, царь, как ангел Божий — отличает доброе от злого". Господь, Бог твой, да будет с тобой!»
И вот, твоя служанка говорит: «Пусть слово моего господина, царя, принесет мне покой, потому что господин мой царь, как Ангел Божий, различающий между добром и злом. Пусть Господь, твой Бог, будет с тобой!»
І сказала твоя невільниця: Нехай станеться слово мого пана царя на втіху мені, бо мій пан цар як Ангол Божий, і розуміє добре та зле. А Господь, Бог твій, буде з тобою!
Then thine handmaid said, The word of my lord the king shall now be comfortable: for as an angel of God, so is my lord the king to discern good and bad: therefore the LORD thy God will be with thee.
וַתֹּאמֶר שִׁפְחָתְךָ, יִהְיֶה־נָּא דְּבַר־אֲדֹנִי הַמֶּלֶךְ לִמְנוּחָה; כִּי כְּמַלְאַךְ הָאֱלֹהִים, כֵּן אֲדֹנִי הַמֶּלֶךְ לִשְׁמֹעַ הַטּוֹב וְהָרָע, וַיהוָה אֱלֹהֶיךָ יְהִי עִמָּךְ׃
18
И отвечал царь и сказал женщине: не скрой от меня, о чем я спрошу тебя. И сказала женщина: говори, господин мой царь.
Царь отвечал ей: «Я задам тебе вопрос, не скрывай от меня ничего». — «Спрашивай, господин мой, царь», — сказала она.
Царь сказал женщине: — Не утаи от меня того, о чем я спрошу тебя. — Пусть господин мой царь говорит, — сказала женщина.
А цар відповів та й сказав до тієї жінки: Не заховай передо мною нічого, про що я спитаю тебе. І сказала та жінка: Нехай же говорить пан мій цар!
Then the king answered and said unto the woman, Hide not from me, I pray thee, the thing that I shall ask thee. And the woman said, Let my lord the king now speak.
וַיַּעַן הַמֶּלֶךְ, וַיֹּאמֶר אֶל־הָאִשָּׁה, אַל־נָא תְכַחֲדִי מִמֶּנִּי דָּבָר, אֲשֶׁר אָנֹכִי שֹׁאֵל אֹתָךְ; וַתֹּאמֶר הָאִשָּׁה, יְדַבֶּר־נָא אֲדֹנִי הַמֶּלֶךְ׃
19
И сказал царь: не рука ли Иоава во всем этом с тобою? И отвечала женщина и сказала: да живет душа твоя, господин мой царь; ни направо, ни налево нельзя уклониться от того, что сказал господин мой, царь; точно, раб твой Иоав приказал мне, и он вложил в уста рабы твоей все эти слова;
«Это Иоав надоумил тебя?» — «Клянусь твоей жизнью, во всех словах своих не может царь, господин мой, ошибиться! Это раб твой Иоав, он приказал мне. Он научил рабу твою, что сказать.
Царь спросил: — Не Иоавова ли рука с тобой во всем этом? Женщина ответила: — Верно, как и то, что ты жив, господин мой царь, — никто не может уклониться ни вправо, ни влево от того, что говорит мой господин, царь. Да, это твой слуга Иоав научил меня сделать это и вложил эти слова в уста твоей служанки.
І цар сказав: Чи не Йоавова рука з тобою в усьому цьому? І відповіла та жінка та й сказала: Як жива душа моя, пане мій царю, не можна відхилитися ані праворуч, ані ліворуч від усього, що говорив мій пан цар, бо твій раб Йоав він наказав мені це, і він уклав в уста твоєї невільниці всі ці слова.
And the king said, Is not the hand of Joab with thee in all this? And the woman answered and said, As thy soul liveth, my lord the king, none can turn to the right hand or to the left from ought that my lord the king hath spoken: for thy servant Joab, he bade me, and he put all these words in the mouth of thine handmaid:
וַיֹּאמֶר הַמֶּלֶךְ, הֲיַד יוֹאָב אִתָּךְ בְּכָל־זֹאת; וַתַּעַן הָאִשָּׁה וַתֹּאמֶר חֵי־נַפְשְׁךָ אֲדֹנִי הַמֶּלֶךְ אִם־אִשׁ לְהֵמִין וּלְהַשְׂמִיל, מִכֹּל אֲשֶׁר־דִּבֶּר אֲדֹנִי הַמֶּלֶךְ, כִּי־עַבְדְּךָ יוֹאָב הוּא צִוָּנִי, וְהוּא, שָׂם בְּפִי שִׁפְחָתְךָ, אֵת כָּל־הַדְּבָרִים הָאֵלֶּה׃
20
чтобы притчею дать делу такой вид, раб твой Иоав научил меня; но господин мой [царь] мудр, как мудр Ангел Божий, чтобы знать все, что на земле.
Чтобы не говорить напрямую, раб твой Иоав, подстроил все это, но мой господин мудр словно Божий ангел и знает все, что происходит на этой земле».
Твой слуга Иоав сделал это, чтобы изменить нынешнее положение дел. Мудрость моего господина, как мудрость Ангела Божьего, — он знает все, что происходит на земле.
Щоб змінити вигляд тієї справи, раб твій Йоав зробив оцю річ. А пан мій мудрий, як мудрий Божий Ангол, щоб знати про все, що на землі.
To fetch about this form of speech hath thy servant Joab done this thing: and my lord is wise, according to the wisdom of an angel of God, to know all things that are in the earth.
לְבַעֲבוּר סַבֵּב אֶת־פְּנֵי הַדָּבָר, עָשָׂה עַבְדְּךָ יוֹאָב אֶת־הַדָּבָר הַזֶּה; וַאדֹנִי חָכָם, כְּחָכְמַת מַלְאַךְ הָאֱלֹהִים, לָדַעַת אֶת־כָּל־אֲשֶׁר בָּאָרֶץ׃
21
И сказал царь Иоаву: вот, я сделал [по слову твоему]; пойди же, возврати отрока Авессалома.
«Я сделаю так, как ты предлагаешь, — сказал царь Иоаву. — Иди и приведи мальчика моего Авессалома».
Царь сказал Иоаву: — Хорошо, я сделаю это. Ступай, возврати юношу Авессалома.
І сказав цар до Йоава: Ось зробив ти цю річ, тож піди, поверни того юнака, Авесалома!
And the king said unto Joab, Behold now, I have done this thing: go therefore, bring the young man Absalom again.
וַיֹּאמֶר הַמֶּלֶךְ אֶל־יוֹאָב, הִנֵּה־נָא עָשִׂיתִי אֶת־הַדָּבָר הַזֶּה; וְלֵךְ הָשֵׁב אֶת־הַנַּעַר אֶת־אַבְשָׁלוֹם׃
22
Тогда Иоав пал лицем на землю и поклонился, и благословил царя и сказал: теперь знает раб твой, что обрел благоволение пред очами твоими, господин мой царь, так как царь сделал по слову раба своего.
Иоав пал ниц, поклонился до земли и благословил царя: «Сегодня узнал раб твой, что снискал милость у господина моего, царя, который поступил так, как задумал раб твой».
Иоав пал на землю, поклонился и благословил царя. Иоав сказал: — Сегодня твой слуга узнал, что нашел у тебя расположение, господин мой царь, потому что царь исполнил просьбу своего слуги.
І впав Йоав на обличчя своє на землю, і поклонився, та й поблагословив царя. І сказав Йоав: Сьогодні раб твій пізнав, що знайшов ласку в очах твоїх, пане мій царю, бо цар виконав прохання свого раба.
And Joab fell to the ground on his face, and bowed himself, and thanked the king: and Joab said, To day thy servant knoweth that I have found grace in thy sight, my lord, O king, in that the king hath fulfilled the request of his servant.
וַיִּפֹּל יוֹאָב אֶל־פָּנָיו אַרְצָה וַיִּשְׁתַּחוּ וַיְבָרֶךְ אֶת־הַמֶּלֶךְ; וַיֹּאמֶר יוֹאָב הַיּוֹם יָדַע עַבְדְּךָ כִּי־מָצָאתִי חֵן בְּעֵינֶיךָ אֲדֹנִי הַמֶּלֶךְ, אֲשֶׁר־עָשָׂה הַמֶּלֶךְ אֶת־דְּבַר עַבְדּוֹ (עַבְדֶּךָ)׃
23
И встал Иоав, и пошел в Гессур, и привел Авессалома в Иерусалим.
Иоав отправился в Гешур и привел Авессалома в Иерусалим.
Иоав отправился в Гешур и вернул Авессалома в Иерусалим.
І встав Йоав і пішов до Ґешуру, і привів Авесалома до Єрусалиму.
So Joab arose and went to Geshur, and brought Absalom to Jerusalem.
וַיָּקָם יוֹאָב וַיֵּלֶךְ גְּשׁוּרָה; וַיָּבֵא אֶת־אַבְשָׁלוֹם יְרוּשָׁלִָם׃
24
И сказал царь: пусть он возвратится в дом свой, а лица моего не видит. И пошел Авессалом в свой дом, а лица царского не видал.
«Пусть он живет в своем доме, но лица моего он не увидит», — сказал царь. Авессалом жил сам по себе и не был допущен к царскому двору.
Но царь сказал: — Пусть он идет к себе домой; он не должен видеть моего лица. Авессалом пошел к себе домой, не увидев царского лица.
А цар сказав: Нехай він вернеться до свого дому, але обличчя мого не побачить. І вернувся Авесалом до дому свого, та царського обличчя не бачив.
And the king said, Let him turn to his own house, and let him not see my face. So Absalom returned to his own house, and saw not the king's face.
וַיֹּאמֶר הַמֶּלֶךְ יִסֹּב אֶל־בֵּיתוֹ, וּפָנַי לֹא יִרְאֶה; וַיִּסֹּב אַבְשָׁלוֹם אֶל־בֵּיתוֹ, וּפְנֵי הַמֶּלֶךְ לֹא רָאָה׃
25
Не было во всем Израиле мужчины столь красивого, как Авессалом, и столько хвалимого, как он; от подошвы ног до верха головы его не было у него недостатка.
Не было в Израиле мужчины, который по красоте считался бы равным Авессалому. От ступней ног и до макушки головы не было в нем изъяна.
Во всем Израиле не было мужчины, столь красивого, как Авессалом, которым бы так восхищались. От макушки до пят в нем не было никакого изъяна.
А такого вродливого мужа, як Авесалом, не було в усьому Ізраїлі, щоб був так дуже хвалений, від стопи ноги його й аж до верху голови його не було в ньому вади.
But in all Israel there was none to be so much praised as Absalom for his beauty: from the sole of his foot even to the crown of his head there was no blemish in him.
וּכְאַבְשָׁלוֹם, לֹא־הָיָה אִישׁ־יָפֶה בְּכָל־יִשְׂרָאֵל לְהַלֵּל מְאֹד; מִכַּף רַגְלוֹ וְעַד קָדְקֳדוֹ, לֹא־הָיָה בוֹ מוּם׃
26
Когда он стриг голову свою, — а он стриг ее каждый год, потому что она отягощала его, — то волоса с головы его весили двести сиклей по весу царскому.
Когда он обривал голову — делать это приходилось каждый год, иначе волосы становились слишком тяжелыми — то вес сбритых волос составлял двести царских шекелей.
Всякий раз, когда он стриг волосы на голове (он стриг волосы раз в год, когда они становились для него слишком тяжелы), он взвешивал их, и весили они двести шекелей по царской весовой мере.
А коли він голив свою голову, а голив він щороку, бо тяжке було волосся на ньому, тому голив його то важив волосся голови своєї на двісті шеклів царської ваги.
And when he polled his head, (for it was at every year's end that he polled it: because the hair was heavy on him, therefore he polled it:) he weighed the hair of his head at two hundred shekels after the king's weight.
וּבְגַלְּחוֹ אֶת־רֹאשׁוֹ, וְהָיָה מִקֵּץ יָמִים לַיָּמִים אֲשֶׁר יְגַלֵּחַ, כִּי־כָבֵד עָלָיו וְגִלְּחוֹ; וְשָׁקַל אֶת־שְׂעַר רֹאשׁוֹ, מָאתַיִם שְׁקָלִים בְּאֶבֶן הַמֶּלֶךְ׃
27
И родились у Авессалома три сына и одна дочь, по имени Фамарь; она была женщина красивая [и сделалась женою Ровоама, сына Соломонова, и родила ему Авию].
Трое сыновей родились у Авессалома и одна дочь — красавица Тамар.
У Авессалома родились три сына и дочь. Дочь звали Фамарью; она была красавицей.
І народилися Авесаломові троє синів та одна дочка, а ім"я їй Тамара. Вона була жінка вродлива з вигляду.
And unto Absalom there were born three sons, and one daughter, whose name was Tamar: she was a woman of a fair countenance.
וַיִּוָּלְדוּ לְאַבְשָׁלוֹם שְׁלוֹשָׁה בָנִים, וּבַת אַחַת וּשְׁמָהּ תָּמָר; הִיא הָיְתָה, אִשָּׁה יְפַת מַרְאֶה׃
28
И оставался Авессалом в Иерусалиме два года, а лица царского не видал.
Авессалом прожил в Иерусалиме два года, но так и не был допущен к царю.
Авессалом жил в Иерусалиме два года, не видя царского лица.
І сидів Авесалом в Єрусалимі два роки часу, а царського обличчя не бачив.
So Absalom dwelt two full years in Jerusalem, and saw not the king's face.
וַיֵּשֶׁב אַבְשָׁלוֹם בִּירוּשָׁלִַם שְׁנָתַיִם יָמִים; וּפְנֵי הַמֶּלֶךְ לֹא רָאָה׃
29
И послал Авессалом за Иоавом, чтобы послать его к царю, но тот не захотел придти к нему. Послал и в другой раз; но тот не захотел придти.
Тогда он послал за Иоавом, чтобы отправить его к царю, но Иоав отказался прийти к Авессалому; послал он за ним второй раз, но тот снова не пришел.
И вот, послал Авессалом людей за Иоавом, чтобы послать его к царю, но Иоав отказался прийти к нему. Тогда он послал людей во второй раз, но тот и на этот раз отказался прийти.
І послав Авесалом до Йоава, щоб послати його до царя, та він не хотів прийти до нього. І послав він іще другий раз, та той не хотів прийти.
Therefore Absalom sent for Joab, to have sent him to the king; but he would not come to him: and when he sent again the second time, he would not come.
וַיִּשְׁלַח אַבְשָׁלוֹם אֶל־יוֹאָב, לִשְׁלֹחַ אֹתוֹ אֶל־הַמֶּלֶךְ, וְלֹא אָבָה לָבוֹא אֵלָיו; וַיִּשְׁלַח עוֹד שֵׁנִית, וְלֹא אָבָה לָבוֹא׃
30
И сказал [Авессалом] слугам своим: видите участок поля Иоава подле моего, и у него там ячмень; пойдите, выжгите его огнем. И выжгли слуги Авессалома тот участок поля огнем. [И пришли слуги Иоава к нему, разодрав одежды свои, и сказали: слуги Авессалома выжгли участок твой огнем.]
Тогда он приказал своим людям: «Смотрите, тут рядом — ячменное поле Иоава. Идите подожгите его!» И они подожгли поле.
Тогда он сказал своим слугам: — Видите Иоавово поле возле моего, у него там ячмень. Идите и подожгите его. И слуги Авессалома подожгли поле.
І сказав він до своїх слуг: Погляньте на Йоавову ділянку поля, що поруч мого, а в нього там ячмінь, ідіть і підпаліть його огнем. І Авесаломові слуги підпалили ту ділянку поля огнем.
Therefore he said unto his servants, See, Joab's field is near mine, and he hath barley there; go and set it on fire. And Absalom's servants set the field on fire.
וַיֹּאמֶר אֶל־עֲבָדָיו רְאוּ חֶלְקַת יוֹאָב אֶל־יָדִי וְלוֹ־שָׁם שְׂעֹרִים, לְכוּ וְהוֹצִּתֵיהָ (וְהַצִּיתוּהָ) בָאֵשׁ; וַיַּצִּתוּ עַבְדֵי אַבְשָׁלוֹם אֶת־הַחֶלְקָה בָּאֵשׁ׃
31
И встал Иоав, и пришел к Авессалому в дом, и сказал ему: зачем слуги твои выжгли мой участок огнем?
Иоав пришел домой к Авессалому. «Зачем твою люди выжгли мое поле?!» — сказал он.
Тогда Иоав встал и пришел в дом Авессалома, и сказал ему: — Почему твои слуги подожгли мое поле?
Тоді Йоав устав і прийшов до Авесалома до дому, та й сказав йому: Нащо слуги твої підпалили огнем ту мою ділянку поля?
Then Joab arose, and came to Absalom unto his house, and said unto him, Wherefore have thy servants set my field on fire?
וַיָּקָם יוֹאָב, וַיָּבֹא אֶל־אַבְשָׁלוֹם הַבָּיְתָה; וַיֹּאמֶר אֵלָיו, לָמָּה הִצִּיתוּ עֲבָדֶךָ אֶת־הַחֶלְקָה אֲשֶׁר־לִי בָּאֵשׁ׃
32
И сказал Авессалом Иоаву: вот, я посылал за тобою, говоря: приди сюда, и я пошлю тебя к царю сказать: зачем я пришел из Гессура? Лучше было бы мне оставаться там. Я хочу увидеть лице царя. Если же я виноват, то убей меня.
Авессалом отвечал: «Я посылал за тобой и звал тебя к себе, чтобы передать через тебя царю: "Зачем пришел я из Гешура? Лучше бы я там и оставался". Я хочу предстать перед царем! И если я виноват, пусть он казнит меня».
Авессалом сказал Иоаву: — Вот, я посылал к тебе сказать: «Приди, чтобы мне послать тебя спросить у царя: зачем я пришел из Гешура? Мне было бы лучше, если бы я все еще оставался там!» Я хочу видеть лицо царя, а если я в чем-нибудь виноват, пусть он предаст меня смерти.
І сказав Авесалом до Йоава: Я ж посилав до тебе, говорячи: Прийди сюди, і нехай я пошлю тебе до царя сказати: Чого я прийшов із Ґешуру? Добре було б мені ще лишатися там. А тепер нехай я побачу царське обличчя, а якщо є на мені гріх, то нехай уб"є мене...
And Absalom answered Joab, Behold, I sent unto thee, saying, Come hither, that I may send thee to the king, to say, Wherefore am I come from Geshur? it had been good for me to have been there still: now therefore let me see the king's face; and if there be any iniquity in me, let him kill me.
וַיֹּאמֶר אַבְשָׁלוֹם אֶל־יוֹאָב הִנֵּה שָׁלַחְתִּי אֵלֶיךָ לֵאמֹר בֹּא הֵנָּה וְאֶשְׁלְחָה אֹתְךָ אֶל־הַמֶּלֶךְ לֵאמֹר, לָמָּה בָּאתִי מִגְּשׁוּר, טוֹב לִי עֹד אֲנִי־שָׁם; וְעַתָּה, אֶרְאֶה פְּנֵי הַמֶּלֶךְ, וְאִם־יֶשׁ־בִּי עָוֹן וֶהֱמִתָנִי׃
33
И пошел Иоав к царю и пересказал ему {это.} И позвал {царь} Авессалома; он пришел к царю, [поклонился ему] и пал лицем своим на землю пред царем; и поцеловал царь Авессалома.
Когда Иоав передал царю эти слова, царь призвал к себе Авессалома. Тот пришел и поклонился царю до земли, а царь поцеловал Авессалома.
Иоав пошел к царю и передал ему это. Царь призвал Авессалома, и он пришел и поклонился царю, коснувшись лицом земли. Царь же поцеловал Авессалома.
І прийшов Йоав до царя, і розповів йому те. І покликав він Авесалома, а той прийшов до царя та й поклонився йому обличчям своїм до землі. А цар поцілував Авесалома...
So Joab came to the king, and told him: and when he had called for Absalom, he came to the king, and bowed himself on his face to the ground before the king: and the king kissed Absalom.
וַיָּבֹא יוֹאָב אֶל־הַמֶּלֶךְ וַיַּגֶּד־לוֹ, וַיִּקְרָא אֶל־אַבְשָׁלוֹם וַיָּבֹא אֶל־הַמֶּלֶךְ, וַיִּשְׁתַּחוּ לוֹ עַל־אַפָּיו אַרְצָה לִפְנֵי הַמֶּלֶךְ; וַיִּשַּׁק הַמֶּלֶךְ לְאַבְשָׁלוֹם׃